Основні шляхи подолання інфляції

Антиінфляційна політика є важливим компонентом усього комплексу методів державного регулювання економіки країн ринкового господарства. Важливу роль у ній відіграє регулювання державних витрат і надходжень у державний бюджет. Так, якщо інфляція починає розвиватися високими темпами або має місце значний інфляційний розрив, то держава вдається до заходів, спрямованих на зменшення розмірів реальних доходів, чим досягається обмеження споживання, а отже, й попиту. Зменшення розмірів доходів здійснюється завдяки додатковому оподаткуванню. Через це скорочується попит не лише на предмети споживання, а й на широке коло товарів виробничого призначення, адже підприємці, щоб не допустити різкого зниження цін, скорочують виробництво, що призводить до зменшення попиту на сировину, паливо, матеріали. В результаті підприємці згортають свою інвестиційну діяльність, зменшується зайнятість населення.

Антиінфляційні заходи урядів щодо бюджетних надходжень, з одного боку, сприяють акумулюванню додаткових фінансових ресурсів у державній скарбниці, а з другого – призводять до погіршення господарської кон`юнктури та зростання безробіття.

Концепція оберненої залежності інфляції й зайнятості (безробіття) найповніше розроблена в працях англійського економіста А. Філіпса. На основі ретельного статистичного аналізу з широким застосуванням економіко-математичних методів А. Філіпс встановив жорстоку обернену залежність між величинами зайнятості робочої сили та динамікою заробітної плати в межах економічних циклів. Ця залежність легко переноситься на співвідношення між інфляцією та безробіттям. «Крива Філіпса», як вважають західні економісти, стала найбільш обґрунтованим «законом», який розкриває причини та механізм розвитку інфляції і таким чином вказує на засоби боротьби з нею. «Крива Філіпса» яскраво показує, що, чим вищий рівень безробіття, тим нижчий рівень інфляції і, навпаки, чим нижчий рівень безробіття, тим вищі темпи розвитку інфляції [22] «Додаток _А».

В усіх випадках регулювання інфляції зводиться до вибору альтернативних варіантів: або менша зайнятість без інфляції, тим вища зайнятість в умовах інфляції. Інфляція вважається ціною, яку мають сплачувати ті, хто продає на ринку свою робочу силу.

Чільне місце у фінансово-кредитному макроекономічному регулюванні в умовах ринкової економіки займає механізм оподаткування. Сьогодні важливим його атрибутом є «крива Лаффера», яка вказує на якісний та кількісний взаємозв`язок між сумою податкових надходжень до державного бюджету Т та податковими ставками t. Її винахідник професор А. Лаффер здобув світову славу, коли його дослідження були використані президентом Р. Рейганом в економічній політиці, що дала поштовх піднесенню господарства США. Вона знайшла відображення в макроекономічному регулюванні багатьох країн ринкового господарства. При зростанні податкової ставки податкові надходження спочатку зростають, а потім знижуються. Це визначається тим, що після певної величини податкової ставки tопт починає діяти така закономірність: чим більша ставка податку, тим менші податкові надходження до бюджету Т. Це пояснюється тим, що зростання податкової ставки пригнічує ділову активність, веде до скорочення капіталовкладень, прибутків, а отже, і податкових надходжень. Якщо податкові надходження досягнуть максимуму (точка М) і починається зниження їх (точка L), є сенс знизити ставки податку. Важливим антиінфляційним заходом є регулювання кредиту і грошової маси, яке здійснюється центральними емісійно-кредитними установами через операції з цінними паперами на відкритому ринку, регулювання дисконтної ставки, зміну резервних норм, передбачених для кредитних установ. Прибічники теорії «нової інфляції», згідно з якою основною причиною розвитку сучасного інфляційного процесу є надмірне зростання заробітної плати та інших доходів, пропонують відповідні методи боротьби з інфляцією. Вони вважають, що оскільки «інфляція витрат» є результатом зростання витрат виробництва і заробітної плати, то необхідно здійснювати «політику доходів», яка передбачає контроль над цінами та заробітною платою, централізоване та обов`язкове обмеження зростання як доходів громадян, так і прибутків корпорацій, а також контроль за цінами. За їх рекомендаціями корпорації не повинні підвищувати ціни, а профспілкам слід відмовитися від боротьби зо підвищення заробітної плати.





Розглядаючи досить скрутне становище, що його спричиняє несумісність між високою зайнятістю і стабільними цінами, ми повинні спочатку проаналізувати можливу політику щодо ринків праці. Це висуває важливе питання: чи є природний рівень безробіття оптимальним? Якщо ні, то що можна зробити, щоб зменшити його до бажаного рівня?

По-перше, ми помічаємо, що термін «природний рівень» вводить в оману. Природний рівень в будь-якому разі не є природним, на нього впливають демографічні зміни, різні потрясіння в економіці, урядова політика на ринку праці, і, можливо, навіть історія самого безробіття. Ряд економістів віддає перевагу більш нейтральним термінам, таким як «інфляційно безпечний рівень безробіття», або «рівень безробіття, який не прискорює інфляцію».

До того ж, природний рівень не є обов`язково оптимальним для виробництва. Оптимальний рівень безробіття в економіці буде тоді, коли чистий економічний добробут максимізується. Ті, хто вивчав взаємозв`язок безробіття та економічного добробуту, вважають, що оптимальний рівень безробіття нижчий за природний. Вони відзначають, що існує чимало зовнішніх обставин, зовнішніх впливів на ринку праці. Наприклад, працівники, які тимчасово звільнені зазнають різноманітних соціальних й економічних незгод. Проте роботодавці не оплачують затрат по безробіттю; більшість цих затрат (допомога по безробіттю, витрати на лікування, збільшення доходу сімей тощо) виступають як зовнішні витрати і перекладаються на самих безробітних або на уряд. Тією мірою, якою безробіття несе зовнішні затрати, природний рівень безробіття; напевно, є вищим за оптимальний [20, c. 43-45].

Природний рівень безробіття, ймовірно, вищий за оптимальний, тобто за той рівень безробіття, за якого чистий економічний добробут максимальний.

До заходів які з можуть зменшити природний рівень безробіття відносять такі:

- Удосконалення служб ринків праці. Певна частка безробіття існує внаслідок того, що вільні робочі місця невідомі безробітним. Через поліпшення інформації, зокрема, завдяки комп`ютеризованим спискам робочих місць, розмір фрикційного і структурного безробіття можна зменшити.

- Підтримка урядових програм перекваліфікації. Дехто вважає, що урядові програми перекваліфікації зможуть допомогти безробітним перекваліфікуватися для кращих робочих місць у сектори економіки, що розвиваються. Якщо такі програми успішні, то забезпечують подвійну вигоду – дадуть людям змогу вести трудове життя і зменшать тягар урядових трансфертних програм.

- Усунення державних перешкод. Захищаючи людей від труднощів безробіття і бідності, уряд водночас вирвав жало безробіття і послабив мотиви пошуків роботи. Ряд економістів закликає реформувати систему страхування по безробіттю, зменшити негативне ставлення до праці, соціальні програми забезпечення і посилити значення постійного місця роботи у досягненні добробуту [13,c.11-17].

Розглянувши міркування щодо зменшення природного рівня безробіття, необхідно взяти до уваги таке застереження. Три десятиліття наукових досліджень і практики ринку з цієї проблеми зробили наукових аналітиків дуже обережними у їх твердженнях щодо зменшення природного рівня безробіття.

Один із способів пристосування – «індексування»економіки. Індексування – це механізм, за допомогою якого заробітна плата, ціни і контракти частково чи повністю захищені від змін у загальному рівні цін. Приклад часткової індексації можна знайти у багатьох трудових угодах, які гарантують працівникам поправку на зростання прожиткового мінімуму. Типовий приклад: фірма забезпечить робітникам 2% зростання заробітної плати у наступному році, якщо не буде інфляції. Проте якщо ціни зростуть на 10% протягом наступних 12 місяців, то фірма додасть ще 4% як поправку на зростання прожиткового мінімуму. Інші сфери, що інколи індексуються, – це податкова система, орендна плата і довгострокові угоди.

Це виглядає як хороша ідея, але на практиці вона має серйозні вади. Повна індексація неможлива, бо вона гарантує певний рівень реальних доходів, що в такому разі просто не можуть бути отримані. Крім того, чим вища індексація, тим більших інфляційних потрясінь буде зазнавати економіка «Додаток_Г».


ВИСНОВОК

В курсовій роботі була досліджена проблема інфляційних процесів к розвинених країнах з ринковою економікою, та країн з перехідною економікою. За допомогою методологічних засад ( аналізу, прогнозуванню, порівнянню) були розкриті основні напрями та цілі роботи. Інфляція властива більшості економічно розвинутих країн світу і є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються. Чим би не була спровокована інфляція, вона знецінює доходи бюджету й супроводжується його дефіцитом. Адже крім бюджетного дефіциту інфляція обов'язково супроводжується нерівномірним зростанням цін й, звідси, порушенням господарчих зв'язків, гонкою цін між окремими галузями економіки й хвильоподібним поширенням зростання цін по районах держави й галузям. У стані інфляційної нестабільності орієнтація лише на регулювання з боку співвідношення “попит-пропозиція” може призвести до затяжних криз з повільним періодом стабілізації і оздоровлення економіки. Незважаючи на дію ринкових законів, держава не відмовляється від впливу на ціни, суттєво посилюючи його в кризові для національної економіки періоди. Також, слід звернути увагу на те, що суттєво поліпшити ситуацію можна лише за умов комплексного впровадження заходів анти інфляційного регулювання. Адже економіку будь-якої країни слід розглядати як систему, організм з обмеженою кількістю прямих та опосередкованих зв’язків. Механізм дії інфляційних факторів залежить від співвідношення багатьох економічних процесів – внутрішніх і зовнішніх. Також неоднакова активність конкретних інфляційних факторів. Це обумовлено тим, що інфляція – це, передусім, динамічний макроекономічний процес. У більшості випадків ті негативні процеси, які проглядаються на рівні макроекономіки, є наслідком значних деформацій внутрішніх економічних процесів, як макроекономічних, так і мікроекономічних.

Країни, що рішуче пішла шляхом ринкових перетворень, частково вже мають певні позитивні результати, які відображаються, передусім, у стримування інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищенні рівня життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний потенціал, не лише стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й забезпечить умови “керованості” інфляційним факторам, що надасть їй змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально розвинутих країн Європи.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Бардиш Г. О. Основні характерні особливості країн з перехідною економікою [Текст] / Г.О. Бардиш. - К. : Хай-Тек Прес, 2009.– C.208-213.

2. Борисов Е. Ф. Экономическая теория [Текст] / Е. Ф. Борисов. – М. : Росмен, 2009. – С.28-35.

3. Вальтух В.В. Эффективность поизводства и инфляция [Текст] // Экономика и организация промышленного производства.- М.: Росмен, 2009.- С 72-89.

4. Гавлик П.К. Страны с переходной экономикой: тенденции развития и перспективы [Текст] // Проблема теории и практика управления. – М. : Наука., 2004.-№1. – С. 6-13.

5. Глазова Е.С. Инфляция: эволюция,факторы [Текст] / Е.С. Глазова.- К. : Хай-Тек Пресс., 2010.- №1.- С.123-143.

6. Давыдов А.Ю. Макроэкономическаяполитика в условиях открытой экономики [Текст] // США Канада: экономика, политика, культура.- М. Научно-политический журнал.,2006.- №1.- С.37-58.

7. Евсеев Ю.И. Опыт учета Инфляции в России и зарубежом [Текст] // Финансовые и бухгалтерские консультации., 2010.-№7.- С. 43-54.

8. Калюжний В.К. Про врахування природної інфляції при визначені маси грошей в обороті [Текст] // Фінанси України., 2010.- №10.-С.36-49.

9. Карпенко Г.В., Башко В.Й. Аналіз основних факторів інфляції в Україні [Текст] // Фінанси України.,2011.- №8.-С29-40.

10. Козюк В.В. //Экономическая теория.,2009.- №1.- С.65-75.

11. Кравченко С., Теленик С. Інфляція в ринковій економіці:сутність, причини і взаємозв’язок з макроекономічними показниками [Текст] // Економіка, фінанси, право.,2002. – №7. – С. 9–12.

12. Красавина Л.Н. Инфляция и экономической рост [Текст] // Деньги и кредит., 2010.-№8.-С. 29-44.

13. Мельник О.А. Антиінфляційна політика, як фактор економічного зростання в Україні [Текст] // Банківська справа., 2000. – №3. – С. 11–17.

14. Найман Э. Индекс цен инвестиций товарный інструмент предупреждения пузырей на инвестиционном рынке [Текст] // Економіст. Науково-практичний журнал.,2010.-№11.- С.55-67.

15. Никитина Н.И. Экономический рост и нифляция в условиях глобализации [Текст] //США Канада: экономики, политика, культура.- М. Научно-политический журнал.,2011.- №3.-С 101-111.

16. Овчинникова Ю.В. Пока запад борется с инфляцией, наши разгоняют экономику [Текст] //Новое время., 2007- №6.- С.24-34.

17. Поливода К.П. Вплив інфляції на інвестиційний клімат і ділову активність в сучасному суспільстві [Текст] // Фінанси України : науково-теоретичний та інформаційно- практичний журнал.,2009- №12.- С.96-103.

18. Трунин В.И. Перспективы к переходу в редим таргетирования инфляции [Текст] // Вопросы экономики .- М.: 2009.,-№8.-С. 23-56.

19. Усов В.В. Деньги и инфляция [Текст] // Мировая экономика и международные отношения., 2010.-№3.- С. 34-45.

20. Щербак А.К. Як приборкати інфляцію в Україні [Текст] // Економіст: Науково-практичний журнал.,2008.- С.43-45.

21. www.lenta.ru

22. www.sunhome.ru

23. www.cbr.ru

ДОДАТКИ

«Додаток _А»

«Додаток _Б»

«Додаток _В»

«Додаток _Г»

«Додаток _ Г»

Шляхи подолання інфляційних процесів

«Додаток_ Д»

Прогнози, щодо інфляції на 2010-2011 рр.


ВІДГУК КЕРІВНИКА

на курсову роботу за темою «________________________________________

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________»

студента (ки)___курсу напряму підготовки ____________________________

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

(прізвище, ім'я та по батькові)

Семестрова оцінка складових курсової роботи:

1. Оформлення роботи (не більше 5 балів) _________________________

2. Своєчасність подання окремих елементів курсової роботи керівнику(не більше 15 балів, кожний своєчасно поданий елемент - по 5 балів) _____________________________________________________________

3. Теоретичні аспекти курсової роботи(не більше 10 балів)_________

4. Аналітичні аспекти курсової роботи(не більше 10 балів)_________

5. Практичні аспекти курсової роботи (не більше 20 балів)__________

Загальна семестрова оцінка (не більше 60 балів)____________________

Рейтингова оцінка захисту курсової роботи:

Оцінка захисту (не більше 40 балів) ___________________________________

Загальний висновок керівника ________________________________________

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Загальнарейтингова оцінка курсової роботи __________

Дата оформлення відгуку «___»_______________20___ р.

Керівник курсової роботи

(підпис) (Прізвище та ініціали керівника,

вчений ступінь, наукове звання)


8697593087350242.html
8697631269278641.html

8697593087350242.html
8697631269278641.html
    PR.RU™